Sapientia: Книжный форум

Польський безіменний гівнюк Войцеха Кучока

Культовий польський письменник Войцех Кучок виданий українською уперше. Прошу помітити, що культовий він не тому, що виданий «Кальварією». Цього разу культовість у іншому – Войцех завдяки «Гівнюкові» став наймолодшим лауреатом премії «Ніке», котра в Польщі вручається особисто президентом країни і вважається найпрестижнішою. Не забагато «най-най»? Принаймні, це всі солодкі епітети до книжки. Адже вражає вона якраз абсолютною протилежністю до щасливого і солодкого життя.

В першу чергу – про переклад Наталі Чорпіти. Він практично бездоганний. Читаючи, забуваєш, що автор цієї книжки – поляк. Щодо назви, то «Кальварія» подала абсолютно дослівний переклад назви, чого, приміром в Росії не допустили. Польське «Gnoj», там переклали, як «Дранье», що зводить задум роману нанівець, оскільки книга ця, в першу чергу – про гівно. До речі, прикрасив її своїм фейсом на обкладинці – Юрко Іздрик, який, власне, і просував цю книгу – від рукопису до книговидання. Звісно, тому і не дивно, що вона вийшла в його серії «Бібліотека журналу Четвер».

Гівнюк живе на вулиці Цвинтарній усе своє життя, описане в книзі. Батько старого К. – дуже гуманний чоловік і ніколи не піднімав руки на свого сина – старого К. Але син бачив, як діє таке-собі знаряддя покарань – канчук. Батько старого К. місив ним свого собаку. Але старий К. знайшов нове застосування цій штукенції після того, як помер батько і народився він. Його неслухняний син «людської породи», його головний біль і морока, його найважливіший інструмент для самоутвердження і підвищення самооцінки шляхом покарань:
«Старий К. дбав про те, щоби завжди шмагнути мене на один раз більше, про запас, щоб я краще запам’ятав, він не міг знати, що т о г о краще вже не можна запам’ятати, щоб я не забув – я не міг йому пояснити, що т о г о забути не вдастся. Якби я навіть спромігся йому про це сказати, він би не повірив, адже його ніхто ніколи ні разу не вдарив т и м канчуком; якби я навіть спромігся.»
Єдиний важіль впливу – матір, але навіть вона не може запобігти «виховним» втручанням у життя з боку старого К.

Гівнюк не має імені. Він просто гівнюк. Це типова, здавалося би, історія про жорстокість батьків. Можна подумати, що це звичайна оповідка про тяжке дитинство автора. Але не все так просто. Читаючи «Гівнюка», відчуваєш, ЩО таке – цей канчук. Відчуваєш, ЯК це – бути непотребом, бути гівнюком. Надзвичайно б’ють по свідомості описи Войцеха. Описи комуністичної школи. Адже в нас із Польщею – спільне минуле. Описи комуністичних санаторіїв-в’язниць. Описи комуністичного життя. Хоча в самому романі – ані слова про комунізм.

Автор поділив книгу на три розділи: «Раніше», «Тоді» та «Потім», в якій «Раніше» – це передісторія, радше розповідь про старого К. – батька гівнюка. «Потім» – це неймовірна кінцівка, одразу попереджаю – голлівудська, але аж ніяк не геппі-енд. Ну, а «Тоді» – власне розповідь, яку б особисто я розділив ще на чотири умовні частини: Канчук, Слина, Санаторій та Онанізм. Це абсолютно різні «етапи виховання», різний підхід до дитини, кожен з яких, описаний зі сторони звинуваченого просто бездоганно. Звинуваченого в чому? – запитаєте ви. На жаль, відповіді на це запитання я не знайду. Мабуть, у тому, що явився на божий світ.

Багато дітей і зараз потерпають саме від таких методів виховання. Дітлахи, боючись зробити наступний крок, потопають в собі, зачиняються навіки, стають невидимками суспільства, відстоєм будь-якого товариства, нещастям і «помилкою природи». Тільки дуже сильні духом витримують, а ще сильніші згодні терпіти це до пори, коли врешті, стануть на свої ноги і виплеснуть власне нещасливе дитинство в геометричній прогресії. Тоді, це вже стає небезпечно, хоча це небезпечно вже і при самому зародженні таких стосунків між батьками і дітьми. Страх – тільки до пори гарний метод впливу. Страх і біль – завжди в майбутньому обертається проти тебе, як би ти того не остерігався. В найбільш неочікувану хвилину. Як це і сталося з старим К.

Реалізм – вражаючий. Жорстокість – ви відчуєте на собі. Питання, чи читати цю книгу, не варто навіть ставити. Читати – усім без винятку. Батькам або майбутнім батькам, матерям або майбутнім матерям – не має значення. Читати варто, щоби просто знати, що це є. І остерігатися подібних «батьків» серед своїх друзів, і не застосовувати таких методів, інакше, доля старого К. може повторитися з вами.