Sapientia: Книжный форум

“ВЕЛЕС КНИГА” – одна з найдавніших пам’яток української літератури, яка написана волхвами на дубових (чи березових) дощечках. ВК є збірником праць і, очевидно, була остаточно складена у ІX ст. (останній згадуваний нею князь - варяг Аскольд). ВК має виразний праукраїнський характер. Вона не тільки висвітлює міфологемне світосприйняття тогочасних русів, їхній спосіб життя тощо, а й постає першим писемним документом, в якому зафіксовано героїчний епос праукраїнської доби (легендарні часи Ора, Світояра, Трояна та ін.). ВК зберегла для нас зразки писемності, мови та історії, значну кількість молитов, засад віровчення, обрядів, відомості про окремі свята, рецепти ритуального напою, порядок щоденних та святкових богослужб і жертвопринесень, моральні настанови. Пам’ятка дійшла до наших днів на 38-ми дощечках. Знайдена полковником білої гвардії А.Ізенбеком 1919 на Харківщині (за іншою версією - на Курщині), вона частково була опублікована в американському російськомовному журналі “Жар-птица” (1957-59). Текст сучасною українською мовою (переклад А.Кирпича), підготовлений М.Скрипником, з’явився у гаазькому видавництві “Млин” (1968) та в “Календарі канадійського фермера” (1970), згодом частково передруковувався у київському часописі “Дніпро” (1990). В Україні вперше переклав Велесову Книгу Б.Яценко (“Індоєвропа”, 1995). Зараз існує кілька перекладів як в Україні, так і в Росії, в тому числі з’явилися переспіви. Вивчення ВК введено в учбову програму.

ВИЙ (Вій) – Бог потойбічного світу. В. одним поглядом вбиває людей і перетворює в попіл міста і села; його убивчий погляд закривають густі брови і з’єднані вії. І тільки у тому випадку, коли потрібно знищити ворожі раті, або спалити вороже місто, піднімають йому вії вилами. Його віки асоціюються з пічною заслінкою, яка дуже гаряча і її можна зрушити стороннім предметом. Відгороджений від світла масивними чорними віками, В. нагадує Замлю-піч, що горить всередині, чорну ззовні. Всередині Вія-печі утримуються такі енергії, стикання з якими рівнозначно долученню до Нижнього Світу, а значить - або смерть, або безсмертя. В. нагадує святий Кас’ян: “Кас’ян схожий на людину, увесь в шерсті, вії довгі, аж до землі, і весь чорний. Кас’янові через вії погано бачити, і нечиста сила підіймає йому вії гуртом”. Ім’я Кас’ян пов’язане з кістьми мертвих. В. вважається одним із головних служителів Чорнобога, а також суддею над мертвими

ДОЛЯ – Богиня, яка пряде долю людині. Згад. у ВК, 8(3): “… а жереб повинен бути Долі вержений до попелу в домі їхньому”. Свято Д. відзначається 24 листопада. В цей день відбуваються молодіжні вечорниці, дівчата ворожать.

ДУХ – 1. Психічні здібності, свідомість, мислення. Досягнення людського духу. // У матеріалістичній філософії та психології – мислення, свідомість як особлива властивість високоорганізованої матерії, вищий продукт її. // В ідеалістичній філософії – нематеріальне начало, яке лежить в основі всіх речей і явищ та є первинним щодо матерії. Абсолютний дух. 2. Внутрішній стан, моральна сила людини, колективу. Занепадати духом. 3. Добра або зла безплотна істота, що бере участь у житті людини і природи. 4. Безсмертна, нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя; душа.

ЖАЙВОРОНКИ (сороки) – печиво, що випікали на свято Сорочини (9 березня). У кожному господарстві господиня робила у цей день 40 книшиків, колачиків, бубликів або булочок, схожих за формою на пташок. Для цього з маленького шматочка тіста робили качалочку, зав’язували її вузликом, розплескували кінці, наче гребінчик і хвостик, і запікали. Цих Ж. їли протягом дня, причому обов’язково діти. Тому вони ходили по хатах, і їх пригощали Ж. Діти бігали по селу, підіймали вгору «пташок» і проспівували або промовляли заклички для повернення птахів із вирію.

ЖИТТЯ – існування всього живого. Поняття досить відносне. Рідновіри сприймають увесь Всесвіт як живий організм. Життя існує в будь-чому, тільки у різних формах. Богом Життя за рідною вірою є Дажбог (Бог, що дає життя).

КАЛИТА – вечірнє свято напередодні Андри-Андрія (30 листопада). У цей день відбуваються великі молодіжні гуляння, дівочі ворожіння. Дівчата випікали великого круглого коржа з діркою посередині, який називався Калитою. Його обмазували медом і підвішували до сволока. Сторожив К. пан Калитинський, тримаючи в руці квача, обмащеного в сажі. Інший учасник гри - пан Коцюбинський, протанцювавши навколо косого хреста, складеного із рогача і коцюби, і не задівши його, мусив осідлати коцюбу (коня), підстрибнути і вкусити К. При цьому не можна сміятися. Якщо Коцюбинський порушував умови гри його мазали сажею. В сценарій гри закладено ведичну легенду про Індру. Коцюбинський символізує Бога-воїна, який їде на коні-коцюбі. Індра мусить вбити Врітру - змія-охоронця Валу-зародка. Врітра (Воротар) – це Калитинський. Він є батьком, який охороняє дівочу цнотливість. А Калита символізує жіноче лоно, мащене медом. Звідси й калина - символ жіночої цнотливості. На символиці житла ці образи можна означити наступним: хата - Валу-зародок, двір – жіноче лоно, тин (отин - батько) - змій охоронець. Інше значення калити - чоловічий міхур. Тому в різні періоди року кола найдавніших святилищ наших предків мають як жіночі, так і чоловічі ознаки.

КАРНА – Богиня кари, скорботи. “Це Карна плачеться о мертвих тих, що стали на тропу Божеську і вмерли”. [ВК,25]. Тотожна Жалі, разом з нею ще згадується у “Слові…”. Птах смерті - крук (каркати).

ЛЕЛЬ – Бог кохання, уявлявся у вигляді маленького хлопчика із луком і стрілою. Тотожний Амуру, Купідону. Звідси “ляля” - дитина, “леліяти” - пестити дитину або означення кохання. Пор. Ілля, Енліль. Див. Перун.

МАРА – Богиня смерті, марева, потойбічного світу. Одне з проявів жіночою сутності
ОБ’ЄДНАННЯ РІДНОВІРІВ УКРАЇНИ (ОРУ) – створене на основі Громади Українських Язичників “Православ’я”, яка почала діяти з 1993 р. у Києві. Голова - Галина Лозко. ОРУ видає часопис “Сварог”, надруковано ряд науково-популярних праць. Українські язичники вважають Володимира Шаяна основоположником руху Відродження Рідної Віри, продовжуючи його справу. При ОРУ діє національно-культурне товариство “Світовид”, яке займається популяризацією знань про духовну культуру наших пращурів, вивченням обрядових пісень і танців. При центрі “Світовид” створена виставка-музей Велесової Книги.

РУСАЛКИ – Богині Наві. В образі Р. з’єднана уява про водяних і лісових дів: вони мешканці водоймищ, але люблять виходити на берег і гойдатися на гілках дерев. Вони веселі, жартівливі, співають пісні чудовими, заворожуючими голосами. Р. ототожнюються з душами померлих. Тиждень після Зеленої неділі наз. Русальчиним, а четвер на цьому тижні - Русальчиним Великоднем, наступний понеділок - Проводами русалок

СВАРГА – найвище небо, де знаходиться Рай. С. символізує найвищу святість, духовну силу, сконцентровану в Божественній істині. Сварог є уособленням С.

СУРА (Сурія, Сурій-Світлодід) – назва Сонця. Згад. у ВК.

СУРОЖ (Суренж, Суражград) – тобто, місто Сонця; давнє руське місто в Криму. Сучасний Судак. Один із найбільших південних шанованих центрів слов’янського язичництва. С. був об’єктом постійної боротьби між русичами та греками. В історичних довідках про місто Судак (Сурож, Сурата) знаходимо дані, що починаючи з V ст., це місто неодноразово завойовувалося слов’янами. Останній за часом напад слов’ян на Сурож стався в другій пол. ІX ст. Згадується в ВК.

ТРЕБА – жертва Богові. У ВК зазначається, яку жертву клали наші предки: “Маємо істинну Віру, що не потребує людської жертви… Ми ж мішком повну жертву даємо від трудів наших - просо, молоко і тук. Та Богів покормимо ягням на Коляди і на Русалії, в день Ярила і на честь Красної Гори…” [ВК,7а]; “…і жертви іншої, як хліби не має. А ще виноград, і мед, і зерно дають до молінь тих” [ВК,26]; “Це Боги Русі не беруть жертви людської, ані тваринної, лише плоди, овочі, квіти і зерно, молоко, суру питну, на травах настояну, і меди, ніколи не живу птицю, ані рибу. Це варяги дають жертву іншу і страшну чоловічу” [ВК,24б]. Зараз в храмах в основному дають жертву грошима, купуючи свічки, образи, даючи пожертву за проведення обряду. Прихожани можуть жертвувати майном на потреби громади.

ЯЗИЧНИКИ – дослівно “народні”, тобто ті, хто дотримується віри свого народу, “язика”. Язичниками називають національні чи релігійні меншини або сусідні народи, які мають іншу віру. Рідна Православна Віра – створена нашими Предками і споконвіку існує на землях Русі-України, тому вона не може бути язичництвом для тих, хто вважає себе українцем-русином. Всі інші релігії, які прийшли до нашого народу з чужини, для нас є язичницькими. ВК щодо язичників зазначає: "І так Боги оберігали од ворогів многих, що звалися язичниками (азенце) [ВК,5а]; Отож, ці язичники (іензенце) повернулися до півдня; Тут була січа велика – язичники (ензіце) і костобоки билися із злими втікачами і крадіями худоби нашої. [ВК,5б]; Наші отці одні хомути носили (були рабами. – С.П.) і ніяк не звалися інакше, як язичники (езеце) [ВК,6г]".

ЯМА – Бог смерті. Відомий у Ведах: первісно перша людина, яка вказала людям шлях смерті (тобто перевтілення). Пізніше став Богом Смерті, якого стали уявляти жорстоким. Саме таким він є у ВК: “…тому швидко підуть у Наву до Ями, який чекає жертву свою до землі, аби випити кров його і життя його умертвити, і тим жити отам.” [ВК,22]; “І це огидний Яма жере убитих.” [ВК,28].