Отправлено: 11.02.08 23:01. Заголовок: Эссе Потеряной

просто мои зарисовки .....эссе ....или просто мысли

 Отправлено: 11.02.08 23:02. Заголовок: Вона співала чужу ме..

Вона співала чужу мелодію сидячи на балконі і курила ментолову цигарку. З очей текли не сльози, а яскраво червона кров. А ,можливо, то були сльози ,однак вона їх не відчувала. У серці наче застрягла голка від шприца з аспірином , який вводився повільно і спричиняв жахливий біль. Від болю у серці боліли з кожним вдохом легені , з кожною затяжкою руки ... Здавалось цей захід сонця буде вічним. Хмари солодко окутували сонце, яке не гріло. у цю пору року навіть сонце не гріло. "Триклята зима"- подумалось дівчині, і вона машинально струсила попіл, який упав їй на оголене коліно. У квартирі задзвонив телефон. Вперше...вдруге....втретє.....Він дзвонив, а вона не чула. Чи не хотіла чути. її ,здавалось, турбувало лише одне - коли зайде сонце і коли закінчаться сигарети. Гострий вітер дув з силою ,яка фактично втискала тіло її назад у квартиру. Та душу ні. Вона вагалась. Вона жахливо вагалась. Друзі , все те, чого вона ще не мала..... це тримало її ..та вона не хотіла терпіти більше абсолютно нічого. ні болю ні приниження. а в цілому , якого до чорта приниження. якогось дурного металіста який всю дорогу кричав що він стане для тебе принцом, буде носити тебе на руках , ти станеш йього на вічно .....а зламався на першому повороті. з цього часу вона почала ненавидіти металістів. а метал все ж слухала... вона згадала слова свого одного друга :" от ви всі тут кричите що ви неформали..та ви слабкі сопляки які впадають в деперсію від будь чого. вам просто не вистарчає сили боротись.... насправді ви не боретесь - ви гниєте. " коли вона вперше почула ті слова їй хотілось його зненавидіти. тепер вона дякувала всім за ці почуті слова. адже це виявилось правдою. він гнив...і вона разом з ним. тепер слово метал став для неї гнилью. з трупним запахом. і тут знову линула пісня .... відстань в життя - це так довго. а й справід між ними постійно була відстань не в 300 км а в ціле життя. не даром же його нік був З_іншого_світу. коли вона вимовила його їй на мить здалось що вона вже його забула. ті три слова. Боги , в них всю дорогу було лише три слова від "З іншого світу"-"я тебе кохаю"-"дай мені спокій"....ТРИЗВИЧНИХСЛОВА....їй раптом стало смішно.... до дідька лисого смішно...адже яка була дурість вірити...вірити у казкове майбутнє. пора було б знати що принців не існує. і жити з надією бачити своє кохання раз на три місяці ...це пекло. так, він писав що ледь не покінчив життя самогубством. вона вірила....вона вірила кожному його слову, кожнй комі чи крапці. але чомусь в останню крапку вона не вірила. раптом хтось підійшов до неї ззаду і міцно обняв. певшим рухом рефлексивно став рух вперед, з вікна та міцні руки не пустили її. заді почулось ніжне тепло і поцілунок у шию. "мала, ти простудишся, ходімо в середину " - сказав приємний , мелодійний голос. і вона зрозуміла у ту мить дещо таке яке зупинило хід аспірину в її серце. КРАПКА. велика і назавжди. він не був її долею. ніколи . карти брехали. карти пкоазували лише те що хотіла бачити вона. а насправді все було обманом. і от сьогодні вона себе обманювала - крапка таки поставлена і раз і назавжди. тепер вже немає іншого світу , немає його. той світ разом із ним поїхав . вона наче поїздом його проїхала як зупинку і вже більше ніколи не повернеться. ніколи не зійде на цій зупинці і не побачить його. і її це порадувало. бо більше не буде болю і не булі долі на картах. адже буде ніжність і ласка. в цьому світі, сьогодні і зараз ЧОРТ ЗАБИРАЙ!!!! вона повернулась до тепла, обняла його за шию. Хлопець міцно тримав її , він був такий прекрасний при заході. і в момент наступання темряви , повного заходу сонця вона сама поставила крапку у цій безглуздій історії і відкрила новий текстовий документ, назвавши його "мій світ ".

 Отправлено: 11.02.08 23:02. Заголовок: Вже смеркалось...Піз..

Вже смеркалось...Пізня осінь. На голі віти дерев світить повний місяць. Мерехтять поодинокі зорі. В холодному повітрі стоїть запах сухого листя, що кружляє посеред площі час від часу утворюючи кола. Це знак...

Пронизливий вітер продуває тіло наскрізь.Дерева зловісно шумлять покрученими гілками, немов заклинаючи все навколо. У світлі жовтих ліхтарів темніють чорні на куполах собору. Двері відчинені, горять сотні тоненьких свічок. Монотонно співає церковний хор. Лине запах ладану...

Раптовий сильний вітер роздув довге волосся, відкривши білосніжне обличчя зі скляними жорстокими очима. Швидка, ледь чутна, хода. Постать в довгому плащі і капелюсі, дещо схожому на ковбойський. У довгих шкіряних чоботах ноги ритмічно ступаютьпо старовинній, майстерно викладеній бруківці.Вітер то піднімає то опускає чорнйи плащ. Все ближче д освоєї цілі. Спрага наростає...

Місцева ратуша пробиває дванадцяту годину. Північ. Синя хмара заступила місяць. Світять лише тьмяні ліхтарі. Він наближається все швидше, все впевненіше розсікаючи темряву чіткими рухами.

Вона прийшла...Захекано дихає, випускаючи пару з рота...бігла..воан тут!

Нерівномірний стук важких черевиків, дзін ланцюжків та блиск металевих шипів на шиї та руках. Гаряче тіло... Він чує запах - запах людини, запах життя та смерті водночас. Зупиняється на відстані від неї. Секундний взаємний всепоглинаючий погляд у вічі. Вона повільно підходить боязкою нервовою ходою. Ні слова, на бруківку з брязкотом падає шиповник...Тісні обійми...Солодкий запах заплутаного, давно не розчесаного волосся. Глибокий вдих...Його хтивий смертельний поцілунок. Страх поступово уступає місце насолоді. Пристрасть оволодіває тілами: холодним і теплим. По горлу розливається жар. Все тремтить... Смак крові - червоної рідини життя для ньог оі вічного сну для неї. Кров пульсує з невтомною силою, наповнюючи його чорною енергією. Живе джерело... Її очізаплющуються, руки повільно випустили його тверде тіло з обіймів, ноги підкосились... Вона випита до дна.

Хмара відступила. Яскраве місячне сяйво впало на все довкола. Усмішка горя...довгі білі ікла...Дивне завмерле щастя на мертвому обличчі.

І знову цей зухвалий вітер. Більше жодної душі. Та все рівно у кожній вуличці, на кожному куті, за кожним будинком ховається страх. Прокидається нічний жах...Навкруги лише морок..

Навіки прокляті істоти...кожної ночі...завжди... боротьба за життя...існування...

Sub Rosa : людська кров не водиця.

Написано у 7 класі взаємно з коханою Осою.

 Отправлено: 11.02.08 23:03. Заголовок: я провожу сухими губ..

я провожу сухими губами по своей ладоне ощущая ее гладкость и ее изгибы . дышу теплом на свою же кожу и возбуждаюсь .немного привысунув язык лижу ту часть ладони которая кажеться мне совсем сухой и жаждущей .я вновь и вновь провожу языком по коже и прикрываю глава от удовольствия .... какое же это удовольствие - любить себя . восхищаться собой . и просто быть собой . быть той кем ты есть - быть МНОЙ. быть Александрой . быть Азазель

 Отправлено: 30.03.08 13:20. Заголовок: Сигарети гарний вина..

Сигарети гарний винахід - я можу бути впевнена що вони вбють мене до того як моє життя стане повністю нудним (Щоденник Бріджит дЖонс )

если Природа сотворила ваше влагалище для того, чтобы ублажать мужчин, она в то же самое мгновение подарила вам сердце, достаточно коварное для того, чтобы их обманывать


Лучше прожить короткую жизнь, полную наслаждений, чем влачить долгое и унылое существование. Если бы смерть означала наступление страданий, тогда бы я посоветовала тебе продлить жизнь как можно дольше, но поскольку в самом худшем случае мы обратимся в ничто, в котором мы пребывали до рождения, мы должны на крыльях удовольствий стремиться к отмеренному нам сроку.

Цитаты с Маркиза де Сада и одного фильма.....

 Отправлено: 12.07.08 11:48. Заголовок: мужыка можно сравнит..

мужыка можно сравнить с персиком. каждый мужик это отдельный вид персика. когда снимаешь зубами шкурку он мягкий , сочный , вкусный ... потом ешь его, наслаждаешься, сок течет по губам и рукам ... ты в екстазе. а потом остаеться лишь косточка . по сути их сердце .... а в седеринке косточки - маягкое зернышко . немногим можно к нему добираться а лиш тем перед кем откроеться косточка. но весь прикол в тому что и это зернышко - горькое , ой какое оно горькое. вот такая вот комедия жизни ....